П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 листопада 2016 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Лященко Н.П.,
суддів: Гуменюка В.І., Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – відділ державної виконавчої служби Вовчанського районного управління юстиції Харківської області, про стягнення заборгованості зі сплати аліментів та пені за прострочення сплати аліментів за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року,
в с т а н о в и л а:
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом. Позивачка зазначала, що рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 18 травня 2010 року зі ОСОБА_2 стягнуто на її користь аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 у розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 24 листопада 2009 року і до досягнення дитиною повноліття.
Унаслідок невиконання відповідачем судового рішення утворилась заборгованість із виплати аліментів у сумі 2 тис. 327 грн 20 коп., а тому ОСОБА_1 просила стягнути з нього основну заборгованість та неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 4 тис. 933 грн 24 коп.
Рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 17 серпня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати аліментів за період із 1 січня по 1 серпня 2015 року в розмірі 2 тис. 327 грн 20 коп., а також пеню за прострочення сплати аліментів за період з 1 січня по 1 серпня 2015 року в розмірі 465 грн 03 коп. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 29 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції змінено в частині розміру пені за прострочення сплати аліментів. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів за період із 1 січня 2015 року по 1 серпня 2015 року у розмірі 2 тис. 156 грн 76 коп. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.
У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_2 порушує питання про скасування ухваленого у справі рішення суду касаційної інстанції та направлення справи на новий касаційний розгляд з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 196 Сімейного кодексу України (далі – СК України).
На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_2 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня, 7 жовтня, 16 грудня 2015 року, 1 червня 2016 року та постанову Верховного Суду України від 16 березня 2016 року.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідач є батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно з рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 18 травня 2010 року зі ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 у розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 24 листопада 2009 року і до досягнення дитиною повноліття.
Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 3 серпня 2015 року НОМЕР_1, виконаним головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Вовчанського районного управління юстиції Харківської області, за ОСОБА_2 за період з 1 січня по 1 серпня 2015 року утворилась заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 2 тис. 327 грн 20 коп.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 частково, суд першої інстанції виходив з того, що сума заборгованості зі сплати аліментів за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється, починаючи з того місяця, у якому аліменти не сплачувались. Тобто неустойка (пеня) за один місяць рахується так: заборгованість зі сплати аліментів за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен з прострочених платежів (за кожен місяць).
Апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції виходив з того, що вирахування пені лише за один місяць не вважається правильним. При розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з’ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, встановити строк, до якого кожне із цих зобов’язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов’язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
Разом з тим в інших справах, за результатами розгляду яких прийнято постанову Верховного Суду України від 16 березня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня, 7 жовтня, 16 грудня 2015 року, 1 червня 2016 року, надані заявником як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, суди виходили з того, що сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється, починаючи з того місяця, у якому аліменти не сплачувались. Тобто неустойка (пеня) за один місяць обчислюється так: заборгованість зі сплати аліментів за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини першої статті 196 СК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
У наданій для порівняння постанові від 16 березня 2016 року Верховний Суд України відступив від правової позиції щодо застосування частини першої статті 196 СК України, викладеної у постановах Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року (справа № 6-81цс13) та 1 жовтня 2014 року (справа № 6-149цс14).
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Статтею 180 СК України встановлено обов’язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із частиною першою статті 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
За правовою природою аліментні зобов’язання – це періодичні платежі, які боржник зобов’язаний сплачувати щомісяця і несвоєчасна сплата яких передбачає настання негативних наслідків матеріального характеру у вигляді стягнення неустойки (пені).
Оскільки неустойка у вигляді пені обчислюється у відсотках від суми невиконаних або неналежно виконаних зобов’язань, які виникають у боржника щомісяця, то й пеня має триваючий характер і обчислюється за прострочення кожного зобов’язання окремо.
Отже, з урахуванням правої природи пені як дієвого стимулу належного виконання обов’язку та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом статті 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів.
При цьому сума заборгованості зі сплати аліментів за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.
Правило про стягнення неустойки (пені) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення.
Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов’язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.
Тобто неустойка (пеня) за один місяць рахується так: заборгованість зі сплати аліментів за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен з прострочених платежів (за кожен місяць).
Саме така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року в справі № 6-2589цс15, на яку посилався заявник.
Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували положення статті 196 СК України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.
При цьому судом першої інстанції зазначені норми матеріального права застосовані правильно.
За таких обставин відповідно до пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 29 жовтня 2015 року підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 17 серпня 2015 року.
Керуючись пунктами 1 та 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а :
Заяву ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 29 жовтня 2015 року скасувати, залишити в силі рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 17 серпня 2015 року.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий Н.П. Лященко
Судді: В.І. Гуменюк
В.М. Сімоненко
Л.І. Охрімчук
Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 2 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16
Згідно із частиною першою статті 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
З урахуванням правої природи пені, як дієвого стимулу належного виконання обов’язку та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом статті 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів.
При цьому сума заборгованості зі сплати аліментів за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.
Тобто неустойка (пеня) за один місяць рахується так: заборгованість зі сплати аліментів за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).
